Історія школи
ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ШКОЛИ
На проспекті Аношкіна, поряд з відомим спортивним комплексом, розташована середня загальноосвітня школа №10. Упродовж багатьох років цю школу відвідують діти з робітничих районів міста, селища Карнаухівки.
За відомостями архіву, заклад було побудовано в селі Кам’янське у 1910 році як земську школу. Таких в місті було зведено три – в Карнаухівці, Романково і тут, за старою адресою – вул. Баранникова, 9. Школа будувалася надовго і серйозно – у фундамент був закладений дикий камінь. Було 5 навчальних кабінетів. Першою вчителькою була випускниця Старобельської жіночої гімназії 1913 р. Бережна Зінаїда Миколаївна, яка працювала тут до 1956 року. В радянські часи школа працювала в дві і три зміни. Місць не вистачало, тому на вулицях Маршевій, Чернишевського, Водяній було обрано три хати під початкову школу, куди приходили учні і вчителі. Замість зошитів використовували старі газети.
У 30-ті роки під час антицерковної кампанії та запровадження атеїзму учням заборонялося відзначати релігійні свята і під час поминальних днів ходити на цвинтар. Деякі вчителі були репресовані. В період німецької окупації школа функціонувала за дозволом коменданта міста, але нормального навчального процесу не було: вчителі або роз’їхалися, або ховалися, дітей не пускали батьки.
Після звільнення Дніпродзержинська 25 жовтня 1943 року рівно через тиждень школа офіційно відновила роботу, завела книгу наказів. Було вже 9 класів початкової школи. Першим директором було призначено Дробота Якова Іпатійовича, який працював учителем початкових класів і географії з 1929 до 1941 р. Всю війну він прослужив у Ленінградській 86-й стрілковій дивізії санітарним інструктором, брав участь у прориві блокади Ленінграду і Невської Дубровки. З 1944 року учні разом з вчителями їздили на збирання врожаю хліба, а в 1946-47 роках брали участь у міському піонерському параді 1 травня у Комсомольському парку.
1 вересня 1954 року була введена в дію школа № 10 у новому приміщенні. Навчанням були охоплені діти з 1 по 9 клас. Перших дев’ятикласників випустила Мединська Олександра Карпівна.
В цей період – з 1954 до 1963 рік – директором школи був Потоцький Костянтин Кузьмич.
В 1963 році директором школи було призначено Данченка Сергія Федоровича.
В 1977 році директором школи стала Губа Варвара Іванівна.
У 1984 році відбулося об’єднання середньої школи № 10 і неповної середньої школи № 21, і директором була призначена Мартиненко Валентина Іванівна.
Справжній переворот відбувся, коли в школу прийшов у 1957 році вчитель технічної праці Мединський Олексій Захарович і, крім уроків, вів гурток. Роботи його учнів були представлені на обласному конкурсі. За літо 1958 року учні 8-х класів побудували майстерні, в яких встановили токарні і деревообробні верстати, гараж, в якому стояла шкільна вантажівка. Так вперше з’явилися класи допрофесійної підготовки: хлопці навчалися автослюсарній справі, дівчата – кулінарній і швейній, проходили практику на фабриці ім.Чубаря. Це дало можливість через якісні показники змінити статус школи – тепер вона називалася Дніпродзержинська середня загальноосвітня трудова політехнічна школа № 10.
Перед тим, як піти у вічність, Валентина Іванівна встигла передати свій досвід, чуйність, щедрість, а разом з цим і ключі від школи своїй учениці, своєму заступнику – Тарасовій Валентині Архипівні, яка пройшла справжній бойовий шлях, який і привів її до цієї посади: була комсоргом, закінчила Дніпропетровський державний університет, стала талановитим класним керівником, організатором з позакласної роботи і заступником директора з навчально-виховної роботи.
Зайнявши посаду директора, Валентина Архипівна обрала нелегкий шлях докорінних змін іміджу школи, вибору основної концепції – школи-родини, - враховуючи особливості мікрорайону, батьків і дітей. Життя показало, що кроки були виправдані, тому що сьогодні школа має своє обличчя і високий рейтинг в місті.
У 2003 році запроваджено допрофесійну підготовку учнів 10-11 класів на базі Дніпродзержинського професійного ліцею за спеціальностями: кухар, слюсар з ремонту автомобілів, оператор комп’ютерного набору.
У 2007 році було відкрито музей українського козацтва та історії школи. Перша частина музею зберігає спогади про вчительські династії, що зросли у нашій школі: Мартиненки, Маляр, Волоховичі, Нікіфорови, Тараби; випускників, які впевнено крокують життям. Сьогодні вони працюють директорами шкіл, банкірами, правоохоронцями. Серед них є відомі в Україні спортсмени ( 16 – майстри спорту), лікарі, перекладачі, співаки, вчителі.
Справжньою окрасою шкільного подвір’я є квітники, у 2005 році закладено «Алею випускників», у 2008 році створено «Галерею кімнатних рослин».
